Путін готується до застосування хімічної зброї проти України, – Роман Безсмертний

Путін готується до застосування хімічної зброї проти України, – Роман Безсмертний

Проте колективний Захід, США, українська позиція, об’єднавшись, можуть завдати дуже серйозного удару по Кремлю.

Політик і дипломат Роман Безсмертний в інтерв’ю програми «Студія Захід» з Антіном Борковським поділився своїми міркуваннями з приводу останніх заяв Путіна та намірів Кремля щодо України.

Путінський ультиматум був посилений виступом самого Путіна і Шойгу на колегії міністерства оборони Російської Федерації, де вони заговорили про так звану підготовку хімічного інциденту з українського боку. Ми розуміємо, що це маячня, але, з іншого боку, це свідчить, що Росія, можливо, готує певну провокацію задля того, аби звинуватити Україну в подібних речах.

Як уже показує історичний досвід і, власне, те, як діють агресивні сили, агресивні держави, як діє агресор, коли говориться про такі речі, то це означає, що він, ймовірно, готується до застосування хімічної зброї проти України. Такі приклади вже траплялися. Скажімо, в період Першої світової війни, на початку Другої світової війни, коли агресор сам використовував такі речі, звинувативши при цьому жертву. Це тактика – і дипломатична, і військова – Кремля. Спочатку вона виражалася тим, що вони відправлять попереду людей, і нехай українці по них стріляють. Тепер вони звинувачують українців у тому, що вони можуть застосувати хімічну зброю. Але це все свідчить, що в планах, які розробляє Генеральний штаб Збройних сил Російської Федерації, в тому числі є складова, яка стосується застосування хімічних компонентів зброї як диверсійними групами, так і під час широкомасштабних бойових дій.

Ми з вами якось навесні цього року говорили про те, що Україна є дуже уразливою в цьому плані – і з точки зору забезпечення питною водою, і точки зору розвитку аграрного сектору і його інфраструктури в забезпеченні необхідними препаратами.

З одного боку Росія виставила ультиматум, який за визначенням не міг бути акцептований на Заході, тобто вона це зробила серйозно. З другого – вона піднімає ставки і градус напруги на сході України. І таке відчуття, що Путін готує своїх підлеглих, російський народ, до можливості розпочати агресивну війну проти України.

Беремо воєнно-тактичну, воєнно-стратегічну складову, бо вона насправді є найбільш загрозливою та проглядається не тільки у вчорашніх чи сьогоднішніх, а й у завтрашніх планах Кремля. Очевидно, що така інформаційна підготовка може бути складовою початку агресії, причому як диверсійних кроків, так і фронтових дій щодо України. Це перше, до чого варто готуватися і оборонно-промисловому комплексу, і військам. Я вже не кажу про проведення відповідних штабних навчань, польових навчань. Треба розуміти, що зараз ми маємо вже 2 тисячі кілометрів кордону. І тут тема тактики і стратегії Збройних сил – її треба показувати, демонструвати, пояснювати населенню, готувати до цього територіальні війська і так далі. Необхідний цілий комплекс заходів, бо цей напрямок, ця складова, цей варіант розвитку подій є ймовірним, його не можна знімати з порядку денного.

Тепер дипломатичний напрямок. Свого часу міністр закордонних справ Радянського Союзу Андрій Громико казав: «Вимагайте максимум – і отримаєте більше, ніж ви хочете». Коли дивишся на текст цього ультиматуму, то в ньому проглядаються всі нечистоти так званої кремлівської, совкової, постсовкової дипломатії. Мало того, що цей документ суперечить Статуту Організації Об’єднаних Націй, він фактично перекреслює все міжнародне право. По суті, якщо хтось сподобиться до того, щоб цей чи подібний документ було прийнято, – це буде останній удар по системі міжнародного права, буде зруйнована вся організаційна структура європейської і світової безпеки. Вона й так зараз фактично перебуває за межами розв’язання усіх конфліктів – локальних, системних, двосторонніх, багатосторонніх тощо. Звертає на себе увагу – чи то анексія Криму, чи війна на Донбасі, чи Придністров’я, чи Грузія, чи Нагорний Карабах, чи навіть так звана міграційна криза на білорусько-польському кордоні – організаційні одиниці, які працюють сьогодні в Європі та світі завдяки цій паралельній системі права, що зруйнувало ці механізми, їх не залучають. Якщо, наприклад, подивитися функціонал відповідних структур – ООН, Ради Безпеки, ОБСЄ, – то на всі складові цих агресивних кроків Росії були і нормативні акти, і механізми, щоб паралізувати агресора. Але, зверніть увагу, їх не задіяли. Зараз мова не про застосування хімічної зброї. Підуть застосування обмежених по потенціалу ядерних озброєнь. Далі будуть вести розмови про застосування обмежених високоточних озброєнь і так далі. Тут уже зрозуміла логіка Кремля, за рахунок чого він тиснутиме на світову спільноту.

У другому варіанті, використовуючи оцю першу, як торпеду, він проломлюватиме, руйнуватиме і систему міжнародного права, і систему організаційних структур, які гарантують безпеку в Європі й у світі. У цьому випадку задача європейської, світової спільноти – зупинити цей шквал, що летить зараз із Кремля. Трагізм ситуації для України в тому, що сьогодні всі ці моменти зійшлися на Україні.

Ніхто, звісно, не роззброюватиме східний фланг НАТО, ніхто не буде обмежувати, формально висловлювати ті чи інші критерії щодо прийняття в НАТО. А от питання України, як на мене, найкраще розглядалося у формулах, з одного боку, німецькій – що, можливо, треба буде впроваджувати санкції, які не дозволять путінським прибічникам чи Путіну купувати на Єлисейських полях якийсь модний одяг. І з іншого – американська формула про те, що Росія буде позбавлена змоги купувати мобільні телефони і відповідну комплектацію. Це наштовхує на думку, що, може, нас справді хочуть якщо не «злити», то надзвичайно сильно «понадкушувати» наш суверенітет.

Насправді в цьому переліку, де ми можемо опинитися на рівні телефонів і модного одягу, є ще проміжна річ, яка стосується «Північного потоку», є додаткові магістралі, які зараз будують по Блакитному турецькому потоку. Не треба про це забувати, тому що на півдні будівництво прискорюється. Тобто по суті мова про ще одну річ, яка є посередині, – формування нової енергетичної моделі Європи, яка на 100% залежатиме від Російської Федерації. Уже очевидно, що останні події, які відбулися в Норвегії, останні аварії на відповідних продуктопроводах і вуглеводневих проводах зі Скандинавських країн показують, що до цього причетна Росія. У разі продовження таких речей той напрямок може бути паралізований. Закрити об’єми зрідженим газом зі Сполучених Штатів неможливо. Якщо Європа це пропустить, зокрема, бажаючи розв’язати питання за столом переговорів, то вона опиниться повністю під контролем Російської Федерації, точніше «Газпрому», а якщо ще точніше – ФСБ.

Тема України для США і Європи – це та величезна на сьогодні тема, яку вони вже усвідомлюють і яку пропустити в жодному разі не можна. Якщо зараз Сполучені Штати, не дай бог, і Європа відступлять у питанні України, то це означатиме, що вони ковтнуть тему енергозалежності. Наслідком цього буде розвал того, що називається «Європейський Союз», і вхід світу спочатку в регіональну, потім у континентальну, а тоді у глобальну війну. На сьогодні Вашингтон, Брюссель і Київ мають зробити заяву одного змісту, яка складалася би з таких речей: для того, щоб забезпечити деескалацію, ці складові приймають таке рішення, вони стосуються першого, другого, третього. У разі якщо деескалація не настане, буде зроблено наступні кроки.

Такий підхід, на мою думку, був би правильним. Він має поєднувати в собі міжнародну компоненту. Уже настав момент, коли питання бути Україні в НАТО чи не бути дискутувати не треба. Прийняття України в НАТО – це буде однозначна відповідь, що тема закрита, і ніхто більше не слухатиме Кремль у цих речах.

Мене лише трохи турбує, що інформація про постійні переговори, в тому числі переговори візитерів, які сьогодні працюють у Києві, в Брюсселі, в європейських столицях, у Вашингтоні, не потрапляє у ЗМІ. Чомусь вважається недостойним і неправильним про це говорити. Але насправді останній тиждень, у тому числі в Києві й у європейських столицях, де дуже багато представників і Пентагону, і Держдепу Сполучених Штатів, виробляють спільні рішення. Уже очевидно, що слова на Кремль не діють. Слова породжуватимуть ще більшу агресивність, і це видно з ультиматуму. Переговори завершилися чим? Ультиматумом. Пам’ятаєте, виходячи з переговорів, Штати сказали: ми пропонуємо діалог. Кремль на цей діалог відповів ультиматумом. От на такі речі треба відповідати санкціями, причому жорсткими. Тоді це вплине на поведінку Кремля.

За певними прикидками ми можемо спаралелити дві історії. Одна – це 2008 рік і напад на Грузію. І ми розуміємо, що в лютому відбудеться Олімпіада в Пекіні…

Перше. Ніяких серйозних домовленостей між Китаєм і Москвою в питаннях співробітництва в оборонно-промисловому комплексі немає. Китай працює лише в односторонньому порядку. Китаю на сьогодні потрібні авіація, йому потрібні певні компоненти озброєнь, і він їх отримує. Але Китай не піде на співпрацю з Росією. Скажу відверто, в інформаційних повідомленнях, які сьогодні лунають з Москви про те, що, мовляв, досягнуто і одного, і другого, і третього – брехня. Бо якщо взяти першоджерела, то мова про певні економічні речі, що в основному стосуються сировинних компонентів. Більше того, Кремль навіть бреше про об’єми, які стосуються сировинних поставок до Росії. Причому ця інформація співвідноситься як 1, увага (!), 4 – 6. Настільки велика розбіжність у статистиці між Москвою і Пекіном. Я в цьому відношенні був би більш спокійним. Навіть на зустрічі міністрів закордонних справ «сімки» Китай мовчки погодився з тими позиціями, що їх висловлював держсекретар Сполучених Штатів Америки Блінкен. Додайте ще до того, що Китай постійно стримує розвиток сили Сибіру. Зрозуміло, чому це робить Китай – у нього є свої інтереси. Китай не хоче бути втягнутим у конфлікт між Москвою і цивілізованим колективним Заходом. При цьому Кремль робить усе, щоб якимсь чином спровокувати конфлікт між колективним Заходом і Пекіном. У цьому випадку я більш-менш спокійний, розуміючи, що інтересу в Пекіна втрутитися в цю ситуацію немає. Очевидно, що Кремль паразитуватиме на протиріччях між Пекіном і Вашингтоном. Буде втягувати і провокувати там конфлікт. Задача – роз’єднати Кремль з його агресивною поведінкою і відносини між Пекіном і Заходом. Для цього є ключовий інститут – ООН. У рамках ООН уже декілька років Китай і Сполучені Штати шукають відповіді на ці питання. Хотілося б, що вони їх знайшли. До цього, до речі, залучений генеральний секретар ООН.

Це ще раз підтверджує, що колективний Захід, США, українська позиція, об’єднавшись, можуть завдати дуже серйозного удару по Кремлю.

Погоджуюся з вами. Якщо вони справді об’єднаються і матимуть спільну позицію. Наразі ми маємо те, що, як казали класики, є більше ніж простою дурістю, це є помилкою. Йдеться про висунення підозри одному з лідерів української опозиції Петру Порошенку. Чому саме зараз? Зрештою, в доволі критичній ситуації.

Усе дуже легко пояснюється. По-перше, ні Зеленський, ні люди, які перебувають біля нього, не розуміють, що між внутрішньою ситуацією в державі і зовнішньою політикою та безпековими питаннями є прямий зв’язок. Ті, хто підсовує Зеленському парадигму «Зеленський&Порошенко», війна між Зеленським і Порошенком, вони просто добивають самого ж Зеленського. Вони провокують внутрішнє протистояння, яке використовуватиме ворог. Усі ж прекрасно розуміють, що в ситуації, яка зараз складається, під тиском Кремля розпалити внутрішню війну – це просто єлей для Кремля.

Я можу елементарно спрогнозувати ситуацію: Порошенко повертається і його намагаються взяти під варту чи навіть беруть під варту. Після того виходять з протестами люди, які симпатизують Порошенкові. Після цього стається певний неприємний інцидент, казус, не дай боже, ще щось гірше, і починає розгортатися внутрішній конфлікт, про який ви кажете. Свого часу, 2013 року, ми це пережили після побиття студентів.

Це дитяча поведінка в серйозній політиці. І коли бачиш це, то розумієш, що навколо Зеленського, як людини, котра абсолютно не обізнана з внутрішньою політикою, я вже не кажу про зовнішню, перебувають люди, які працюють на ворога. Оцей приклад – формування і оголошення звинувачення п’ятому президенту – це протуберанець, який вискочив. Але треба розуміти, що 24 години цю людину спрямовують у тому напрямку, який не має ніякого стосунку до консолідації нації, до роботи зі своїми союзниками, або членом клубу, який допомагає Україні, з Вашингтоном, з Парижем, Берліном і так далі. Фактично Зеленського як президента обтяжують 24 години питаннями його стосунків з Порошенком, з політичними опонентами. А це насправді є наративом, закинутим сюди з Росії, складовою агресивної війни Кремля проти України. Сам Зеленський цього не розуміє, а люди, які є біля нього, просто здають у такий спосіб інтереси України. Чи то в спосіб провалу операції «вагнергейт», чи то через видачу Цемаха, чи через розпалювання внутрішнього конфлікту. Такі моменти підтверджують те, що навколо Зеленського перебувають люди, які працюють в інтересах ворога.

Related posts