Петришин Александр Витальевич

Петришин Александр Витальевич

Суддя Конституційного Суду.

Народився 30 квітня 1960 р. у м. Городку Хмельницької обл. У 1985 р. закінчив Харківський юридичний інститут (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), в якому пройшов шлях від стажиста-дослідника до професора. У 1987–1988 рр. навчався в аспірантурі, 1994–1997 рр. — у докторантурі. У 1999–2000 рр. — начальник Управління планування та координації правових досліджень Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України). З 2000 р. – заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. У 2002–2007 рр. — головний вчений секретар Академії правових наук України, одночасно професор кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. У 2007–2010 рр. — віце-президент, з грудня 2010 р. до 3 березня 2016 р. — перший віце-президент, а з 3 березня 2016 року — президент Національної академії правових наук України. Водночас завідувач кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

У 1988 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Статус посадової особи: загальнотеоретичні дослідження» (спеціальність 12.00.01), у 1999 р. – дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Правовий режим державної служби: питання загальної теорії» (спеціальність 12.00.01). Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1999 р., вчене звання професора — у 2002 р. У 2002 р. обраний членом-кореспондентом, а у 2004 р. — дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України).

Напрями наукових досліджень — методологія правових досліджень, громадянське суспільство, права та свободи людини і громадянина, верховенство права, загальна теорія державної служби. Автор понад 300 публікацій, серед яких: «Словник термінів з теорії держави та права» (у співавт., 1995, 1997), «Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ» (1998), «Конституція України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2003), «Конституційно-правові засади становлення української державності» (2003), «Етика» (2006), «Правова культура в умовах становлення громадянського суспільства» (у співавт., 2007), «Право як соціокультурне явище: особливості юридичного підходу» (2007), «Загальна теорія держави і права» (у співавт., 2002, 2009), «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 1: Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України» (у співавт., 2008 (укр.), 2011 (рос.), 2013 (англ.), «Політична система: сучасні проблеми розвитку громадянського суспільства і держави: у 2 т.» (2010), «Конституція України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011), «Історія вчень про державу і право: у таблицях і дефініціях: навчальний посібник» (у співавт., 2012), «Порівняльне правознавство: підручник» (у співав., 2012), «Теорія держави і права: посіб.» (2012), «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 1: Загальнотеоретична та історична юриспруденція» (у співавт., 2013 (укр.), 2015 (англ.), «Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 2: Філософія права (у співавт., 2017); Т. 3: Загальна теорія права» (у співавт., 2017), «Правова наука України: сучасний стан, виклики та перспективи розвитку» (у співавт., 2021).

Брав участь у розробці проектів змін та доповнень до Конституції України, законів України «Про державну службу», «Про підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації», «Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні», «Про службу в органах виконавчої влади та її апарату», «Про наукову та науково-технічну діяльність» та ін.

Член Комісії з питань правової реформи, входить до складу Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки. Член Ради Північно-Східного наукового центру НАН та МОН України. Член Науково-консультативних рад Конституційного Суду України та при Верховному Суді. Член спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого. Був членом експертної ради в галузі юридичних наук та Президії ВАК України.

Голова редакційної колегії наукового юридичного журналу «Вісник Національної академії правових наук України» (індексація Scopus), редакційної ради журналу «Право України», редакційних колегій наукових видань «Нове українське право», «Проблеми законності», «Юрист України», «Щорічник українського права», «Вісник Конституційного Суду України», міжнародного юридичного журналу «The Baltic journal of law».

Заслужений діяч науки і техніки України (2004). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2020), Золотою медаллю Національної академії мистецтв.

Скандал

Призначений президентом Володимиром Зеленським суддя Конституційного Суду Олександр Петришин задекларував квартиру у Харкові, 10-річний автомобіль Volkswagen та 105 тис. гривень середньомісячної зарплати за 2020 рік. Про це свідчить його декларація, повідомляють Українськi Новини.

У нього у власності квартира у Харкові площею 107,6 кв. м, а також гараж площею 16,8 кв. м.

У дружини — квартира у Харкові та будинок у Харківській області.

Петришин володіє автомобілем Passat Variant 2011 випуску, який купив у 2016 році за 147 тис. гривень.

У дружини Volkswagen Tiguan, купленого новим у 2013 році за 283,5 тис. гривень.

Сумарна зарплата Петришина за рік склала понад 1,25 млн гривень.

Основним місцем роботи у нього була Національна академія правових наук, але також він отримав зарплату в Національному юридичному університеті Ярослава Мудрого як завкафедри та ще два інститути як головний науковий співробітник.

Крім того, Петришин отримав 136 тис. гривень пенсії, 88 тис. гривень гонорарів та 68 тис. гривень роялті від видавництва «Право».

У нього готівкою 8 тис. євро, 31 тис. доларів та 250 тис. гривень.